17 серпня 2014 року Володимир Кабаль та Олег Івасюк повернулись з чергової  поїздки з АТО.Сказати, що вони утомлені та змучені - це не сказати нічого. Біль, жах в очах, гнів після пережитого, понівечені не лише їхні душі, але й вантажівка. Хлопці дивом залишились живими після обстрілу бандитами-чеченцями, потрапивши під вогонь прямо на шляху слідування до військової частини. А було так: на останньому перед військовою частиною блокпосту сквирську вантажівку перевірили, як завжди. Проте один з солдатів виявив надмірний інтерес.
Водій та його напарник це помітили, але не звернули належної уваги. І дарма. Невдовзі на дорозі їхній автомобіль наздогнала чорна тонована іномарка. Під’їхавши ближче, злочинці опустили скло, з’явилося дуло автомата.Автоматними чергами прошили кабіну, ущент розтрощили лобове скло, кулями зрешетили кузов автомобіля. Видно, бандити так спішили, що не розрахували швидкість, на ходу вели вогонь – тому не влучили. Але більш ймовірно, сквирян оберігав Господь. Зупинивши авто, вони обдивлялися ушкодження – дивувалися, що залишилися в живих, дякували Богу.
Незважаючи на всі труднощі, таки добрались до блокпосту 30-ї бригади. Їх зустріли як рідних зі сльозами на очах. Один поперед другого розповідали, кого поранено, а хто відійшов на небеса, щоб не дай Бог когось із товаришів не забути. Передати словами їх почуття - неможливо...
Ось як змалював цю зустріч Володимир Кабаль: «Виплескуючи свій гнів та біль, хлопці розповідають про побачене та почуте, їх аж трясе, сльози летять, палять одна за одною цигарки - я дивлюсь в їхні очі, і мене охоплює жах, хочеться криком кричати, кричати так, щоб дійшло до агресора, до росіян, до всієї спільноти, щоб припинилась ця проклята бойня, і наші друзі, брати, сини живими повернулись до своїх домівок. Їм боляче не лише за бойових побратимів, які віддають життя за Донецьк, а й тому, що мільйонери-депутати, місцеві бандюки допомагають сепаратистам вбивати, руйнувати, знищувати все те, що будувалось і наживалось роками, а, можливо, і століттями, а ще тому, що непоодинокі випадки, коли місцеві мужчини, які не стали пліч-о-пліч захищати свій дім, своє місто, перетворились на «біженців» та чекають від держави подачки.
Так, це справді факт, не всі люди одностайно сприймають події на Сході України -  одні співчувають, інші зневажають, в кожного своє бачення, своя думка, тому й вчинки різні. Неодноразово вслід хлопцям закидали «без вигоди не їздять», «за такі гроші і я б їздив» і т.п. Я слухаю їх і думаю: «Господи! Яка ж тут вигода, коли кожної секунди ризикуєш в крайньому випадку залишитись калікою на все життя, голодний, змучений спекою... Насправді, все просто – у них є діти, вони їх люблять і дорожать ними, і мають надію, що, якщо їх не буде, то так само знайдуться люди, які будуть піклуватись про їхніх синів, про своє місто чи село.
Ми ж - нормальні люди, і розуміємо, що політичні ігри - це страшне пекло, в яке втягується і страждає, першочергово, проста людина».
Село Степанівка Донецької області стерто з лиця землі, знищене повністю. Завдяки вправності водія Олександра Савчука, який вивіз однополчан з-під шквального вогню «Граду», було врятовано людські життя. Сам Олександр вважає, що вижити у тому пеклі йому допомогли Господь та малюнки його дітей, які возить на лобовому склі авто.
Людство взялось за благодійну місію, хто чим може і як може, допомагають нашим воїнам на Сході. Громада Сквирщини з перших днів робить все, щоб суттєво підтримати Армію, а нині - і наших земляків, які також воюють за право жити і працювати вільно та щасливо на рідній землі.
Найголовніше, що допомога доставлена і вручена воїнам, які передають найщиріші слова подяки - за військову форму, берци - генеральному директору ТОВ фірма «Грона» Ірині Петрівні Тарасенко, директору Ніні Михайлівні Левенчук та всьому колективу підприємства. За продукти харчування, медикаменти, засоби особистої гігієни, шкарпетки, ліхтарики і т.д. - жителям села Самгородок: О.М. Іванюк, А.А. Баращук, В.А. Чумак, О.М. Баращук, І.В. Баращук, Ж.В. Івасюк, Г.І. Щур, Н.О. Волянській, О.Б. Семенець, Н.Г. Мошилко, судді Сквирського району В.В. Машкіній. Дякуючи оперативності та порозумінню підприємців – О.В. Тертичного, С.О. Можарівського, П.А. Гладуна, І.В. Бар-віцького, О.В. Славінського, І.І. Коломійця, вдалося купити такий дорогоцінний та життєво-необхідний генератор, який було знищено шквальним вогнем, про що розповідали у минулій пуб-лікації.
Здоров’я усім вам та миру!
Валентина ПОСТУПАЛЕНКО, учасник бойових дій, член Сквирської районної спілки ветеранів війни в Афганістані, депутат районної ради.
Фото з архіву Володимира КАБАЛЯ.
|
